«Ви живете серед людей. Кожен ваш вчинок, кожне ваше бажання позначаються на людях...
 Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре», — писав відомий український
 педагог і письменник Василь Олександрович Сухомлинський.

Твори Сухомлинського формують у дітей найголовніше — людяність. 
Вони вчать маленьких читачів відрізняти гарні вчинки від недобрих, бути чемними, 
поважати старших, захищати менших.
 Прочитайте будь-які казки  Сухомлинського В.С. та у
"Щоденнику вражень" намалюйте враження від казки,
яка найбільше сподобалася. 
Малюнки висилайте у групу класу в Вайбері.

 Пропоную декілька казок:
Чого синичка плаче
У хаті край села жили чоловік і жінка. Було в них двоє дітей – Мишко й Оля. Біля хати ріс високий
 гіллястий осокір.
– Зробимо на осокорі гойдалку, – сказав раз Мишко.
– Ой, добре буде гойдатися! – зраділа Оля.
Поліз Мишко на осокір, прив’язав до гілки мотузку. Стали на гойдалку Мишко й Оля, та й ну собі гойдатися.
Гойдаються діти, й осокір гойдається. Гойдаються діти, а навколо них синичка літає та й співає, співає.
Мишко й каже:
– І синичці весело, що ми гойдаємось. Як вона радісно співає.
Глянула Оля на стовбур осокора й побачила дупло, а в дуплі – гніздечко синиччине, а в гніздечку –
 пташенята маленькі.
– Синичка не радіє, а плаче, – сказала Оля.
– Чого ж їй плакати? – здивувався Мишко.
– Подумай, чого, – відповіла Оля.
Мишко зліз із гойдалки, став на землю, дивиться на синиччине гніздо й думає: «Чого синичка плаче?»
Найгарніша мама
Випало Совеня із гнізда та й повзає. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи
 малого – некрасивого, з великою голівкою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, 
дивуючись:
– Хто ти такий, де ти взявся?
– Я Совеня, – відповідає мале. – Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю
 маму.
– Хто ж твоя мама? – питає Соловей.
– Моя мама Сова, – гордо відповідає Совеня.
– Яка ж вона? – питає Дятел.
– Моя мама найгарніша.
– Розкажи, яка ж вона, – питає Дрізд.
– У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, – відповідає з гордістю Совеня.
– Ха-ха-ха! – зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. – Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя така сама
 потвора.
– Неправда! – закричало Совеня. – Мама в мене найгарніша.
Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда. Совеня 
уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.

Співуча пір'їнка

Є на світі дивовижний птах – Стрепет. Він співає... чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у 
своєму крилі особливу співучу пір'їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє
 крила так, що співуча пір'їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на
 звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір'їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось 
Стрепетові поспівати, а співучої пір'їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір'їнку Стрепета, підняв її, побіг – і пір'їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір'їнки, прилетів до хлопчика й просить:
– Хлопчику, віддай мою співучу пір'їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір'їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, 
думав: «У кожної людини є своя співуча пір'їнка. Нещасливий той, у кого такої пір'їнки немає».
Ледача подушка
Маленькій Яринці треба рано-рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері
 питає Яринка у дідуся:
– Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати і йти
 до школи.
– Це подушка в тебе ледача, – відповів дідусь.
– А що ж їй зробити, щоб не була ледачою?
– Знаю я таємницю, – пошепки сказав дідусь. – Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку,
 винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками – вона й не буде ледачою.
– Справді? – зраділа Яринка. – Я завтра так і зроблю.
Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але ж треба нарешті подушку
 провчити, лінощі з неї вибити!
Схопилась Яринка, швиденько одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку – та
 кулачками її, кулачками.
Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко – та й умиватися. А дідусь у вуса посміхається.
Кульбабка
На луках виросла жовта кульбабка. От вона одцвіла, й замість жовтої квіточки в неї з'явилася біла 
шапочка. У шапочці багато пушинок. Стеблинка промовляє до пушинок:
– Як тільки подме вітер – летіть, вибирайте вологий грунт і сідайте. Пускайте корінчики й ростіть.
Пушинки не барилися, сідали на хвилю вітерця й розліталися по луках.
Та ось пухнаста Шапочка кульбабки побачила на небі чорну хмару. Злякалася Шапочка. Склала свої 
пушинки, як парасольку. Побралися пушинки одна за одну. Повіяв вітер, закружляв вихор, але біла
 шапочка стоїть, не пускає жодної пушинки.
– Не летіть зараз, – каже їм Шапочка. – Занесе вас буря у воду чи болото – пропадете.
  Спробуйте зробити цікаву пташку-оригамі.
 (Фото пташки показуємо у групі класу в Вайбері).

Завдання виконуємо за бажанням та на протязі тижня!