Шановні батьки! Слідкуйте за гігієною та загальним станом дитини!
Бути здоровим — це зовсім не грати мускулами та доводити всім, що ти — найсильніший, а вести активний спосіб життя, правильно харчуватися та дбати про режим дня.
Головне — здоровим бути !
Головне — здоровим бути —
Це потрібно всім збагнути!
Бо як є здоров’я й сила,
То весь світ людині милий.
Й думка в неї веселенька,
І тоді вона жвавенька.
Все їй хочеться робити,
І сміятись, і радіти.
А як тільки захворіє —
Зразу й сонечко тускніє.
Тому це запам’ятай
Й про своє здоров’я дбай!
ЩЕ , ШАНОВНІ БАТЬКИ, РЕКОМЕНДУЮ ДІТЯМ ПОЧИТАТИ БАЛКАНСЬКІ КАЗКИ.
Вишивальниця птахiв
Жив у далекому-далекому селi бiдний хлопець Манолiс. Батьки його померли, залишивши йому в спадок лише стару скрипку, здатну дарувати радiсть. Якось повертався вiн iз сусiднього села i побачив у хащах вовчиху, що потрапила в капкан. Пожалiв Манолiс ii та ii вовченят, звiльнив звiра, а сам пiшов додому.
До ночi добрався Манолiс додому, але тiльки лiг спати, як розбудив його шум у дверях. То був величезний вовк. Раптом заговорив вiн людським голосом:
– Не бiйся мене, Манолiсе! Ти врятував мою вовчицю й наших малят. За добро навiть вовк платить добром. Я вiдведу тебе в тайник, де за трьома дверима схованi незчисленнi багатства i живе прекрасна, як сама весна, принцеса.
Здивувався Манолiс, проте повiрив чарiвному звiру. Узяв хлопець скрипку й подався за вовком.
Усю нiч вiв вовк Манолiса в незнанi далi. І ось нарештi в перших променях сонця засяяв перед ними розкiшний палац. Вiдчинив вовк його срiбнi дверi, й опинилися супутники в залi, де геть усе було з чистого срiбла! І лише в глибинi зали сяяли золотi дверi. За золотими дверима була золота зала, за дiамантовими – дiамантова! У глибинi ii, на тронi, сидiла юна принцеса, прекрасна, як сама весна.
Уклонився iй вовк i каже:
– Вiтаю, принцесо! Я привiв до тебе того, хто зробив безкорисливий вчинок. Урятував Манолiс мою вовчицю вiд лютоi смертi.
– Так! – мовила принцеса. – Хоробрий ти i добрий, Манолiсе. Такiй людинi я зможу довiрити всi моi багатства i трон! Чи станеш ти моiм чоловiком i добрим королем для всiеi держави?
Погодився Манолiс, полонений красою принцеси. Повела вона свого майбутнього чоловiка по палацу. Не втомлювався Манолiс дивуватися багатству його оздоблення. Ось пiдiйшли вони до високоi вежi, захотiлося юнаковi туди пiднятися, але принцеса сказала:
– Тут немае нiчого цiнного, не варто й заходити.
– Але ж звiдти я зможу побачити все королiвство! – наполягав Манолiс, i принцесi довелося погодитися.
У вежi справдi не було нiяких багатств. Лише рипучi сходи, що вели в едину кiмнатку на самiй вершинi, де вишивала дiвчина. Поглянувши на неi, Манолiс здригнувся – така вона була потворна. Лише ii бездоннi синi очi були такими прекрасними i сумними, що, побачивши iх одного разу, неможливо було забути.
– Хто вона? – прошепотiв Манолiс.
– Це моя потворна родичка, я прихистила ii з жалю, – вiдповiла так само пошепки принцеса Манолiсу.
А дiвчина вишивала, немов нiчого не бачила i не чула. Пiд ii спритними пальцями на шовку з’явився чудовий птах, але, тiльки-но вишивальниця закiнчила роботу, птах вилетiв у розчинене вiкно.
Дiвчина у розпачi вигукнула:
– І цей полетiв, як i решта!
– Бiдолашку зачаровано! – пояснила принцеса. – Чари спадуть iз неi, коли вона вишие сто птахiв. День за днем вона працюе, але з останнiм стiбком усi птахи вiдлiтають i кружляють навколо вежi!
Усю нiч Манолiса мучило безсоння: не мiг добрий юнак забути бiдолашну дiвчину, бажаючи хоч якось ii розрадити. Але вiн був не владний над чарами. Раптом згадав вiн про свою скрипку, про яку забув у розкiшному палацi. Їi чарiвна музика могла полегшити страждання дiвчини! На свiтанку юнак таемно прокрався до вежi й заграв на скрипцi. Нiколи ще Манолiс так не грав – у мелодiю, що лилася з-пiд смичка, вiн уклав усю душу. Навiть птахи, якi кружляли навколо вежi, замовкли. Спочатку вони нiби прислухалися до звукiв скрипки, але раптом один за одним стали влiтати у вiкно i… сiдати на вишивання, знову стаючи вiзерунком на шовку.
Побачила це зачарована вишивальниця птахiв, i ii некрасиве обличчя засяяло надiею. Раптом знизу пролунав голос принцеси, яка кликала свого нареченого, але Манолiс не перестав грати. А птахи все летiли в кiмнату… От крила останнього птаха завмерли на шовку, i на очах юнака потворна вишивальниця перетворилася на красуню. Тiеi ж митi до кiмнати вбiгла принцеса. Обличчя ii стало потворним i кривилося вiд злостi. Прекрасна вишивальниця простягнула iй плаття, прикрашене сотнею птахiв.
– Вiзьми! – сказала вона принцесi. – Твiй батько зачарував мене, вiн забрав у мене усi багатства, а мою красу вiддав тобi! Я стiльки рокiв вишивала, не сподiваючись на порятунок! Але знайшовся юнак, який пожалiв бiдну потворну вишивальницю! Вiн знехтував багатством i твоею красою!
Щасливий Манолiс узяв за руку вишивальницю i повiв ii пiд вiнець. А дочку чаклуна вигнали з королiвства.
Жив у далекому-далекому селi бiдний хлопець Манолiс. Батьки його померли, залишивши йому в спадок лише стару скрипку, здатну дарувати радiсть. Якось повертався вiн iз сусiднього села i побачив у хащах вовчиху, що потрапила в капкан. Пожалiв Манолiс ii та ii вовченят, звiльнив звiра, а сам пiшов додому.
До ночi добрався Манолiс додому, але тiльки лiг спати, як розбудив його шум у дверях. То був величезний вовк. Раптом заговорив вiн людським голосом:
– Не бiйся мене, Манолiсе! Ти врятував мою вовчицю й наших малят. За добро навiть вовк платить добром. Я вiдведу тебе в тайник, де за трьома дверима схованi незчисленнi багатства i живе прекрасна, як сама весна, принцеса.
Здивувався Манолiс, проте повiрив чарiвному звiру. Узяв хлопець скрипку й подався за вовком.
Усю нiч вiв вовк Манолiса в незнанi далi. І ось нарештi в перших променях сонця засяяв перед ними розкiшний палац. Вiдчинив вовк його срiбнi дверi, й опинилися супутники в залi, де геть усе було з чистого срiбла! І лише в глибинi зали сяяли золотi дверi. За золотими дверима була золота зала, за дiамантовими – дiамантова! У глибинi ii, на тронi, сидiла юна принцеса, прекрасна, як сама весна.
Уклонився iй вовк i каже:
– Вiтаю, принцесо! Я привiв до тебе того, хто зробив безкорисливий вчинок. Урятував Манолiс мою вовчицю вiд лютоi смертi.
– Так! – мовила принцеса. – Хоробрий ти i добрий, Манолiсе. Такiй людинi я зможу довiрити всi моi багатства i трон! Чи станеш ти моiм чоловiком i добрим королем для всiеi держави?
Погодився Манолiс, полонений красою принцеси. Повела вона свого майбутнього чоловiка по палацу. Не втомлювався Манолiс дивуватися багатству його оздоблення. Ось пiдiйшли вони до високоi вежi, захотiлося юнаковi туди пiднятися, але принцеса сказала:
– Тут немае нiчого цiнного, не варто й заходити.
– Але ж звiдти я зможу побачити все королiвство! – наполягав Манолiс, i принцесi довелося погодитися.
У вежi справдi не було нiяких багатств. Лише рипучi сходи, що вели в едину кiмнатку на самiй вершинi, де вишивала дiвчина. Поглянувши на неi, Манолiс здригнувся – така вона була потворна. Лише ii бездоннi синi очi були такими прекрасними i сумними, що, побачивши iх одного разу, неможливо було забути.
– Хто вона? – прошепотiв Манолiс.
– Це моя потворна родичка, я прихистила ii з жалю, – вiдповiла так само пошепки принцеса Манолiсу.
А дiвчина вишивала, немов нiчого не бачила i не чула. Пiд ii спритними пальцями на шовку з’явився чудовий птах, але, тiльки-но вишивальниця закiнчила роботу, птах вилетiв у розчинене вiкно.
Дiвчина у розпачi вигукнула:
– І цей полетiв, як i решта!
– Бiдолашку зачаровано! – пояснила принцеса. – Чари спадуть iз неi, коли вона вишие сто птахiв. День за днем вона працюе, але з останнiм стiбком усi птахи вiдлiтають i кружляють навколо вежi!
Усю нiч Манолiса мучило безсоння: не мiг добрий юнак забути бiдолашну дiвчину, бажаючи хоч якось ii розрадити. Але вiн був не владний над чарами. Раптом згадав вiн про свою скрипку, про яку забув у розкiшному палацi. Їi чарiвна музика могла полегшити страждання дiвчини! На свiтанку юнак таемно прокрався до вежi й заграв на скрипцi. Нiколи ще Манолiс так не грав – у мелодiю, що лилася з-пiд смичка, вiн уклав усю душу. Навiть птахи, якi кружляли навколо вежi, замовкли. Спочатку вони нiби прислухалися до звукiв скрипки, але раптом один за одним стали влiтати у вiкно i… сiдати на вишивання, знову стаючи вiзерунком на шовку.
Побачила це зачарована вишивальниця птахiв, i ii некрасиве обличчя засяяло надiею. Раптом знизу пролунав голос принцеси, яка кликала свого нареченого, але Манолiс не перестав грати. А птахи все летiли в кiмнату… От крила останнього птаха завмерли на шовку, i на очах юнака потворна вишивальниця перетворилася на красуню. Тiеi ж митi до кiмнати вбiгла принцеса. Обличчя ii стало потворним i кривилося вiд злостi. Прекрасна вишивальниця простягнула iй плаття, прикрашене сотнею птахiв.
– Вiзьми! – сказала вона принцесi. – Твiй батько зачарував мене, вiн забрав у мене усi багатства, а мою красу вiддав тобi! Я стiльки рокiв вишивала, не сподiваючись на порятунок! Але знайшовся юнак, який пожалiв бiдну потворну вишивальницю! Вiн знехтував багатством i твоею красою!
Щасливий Манолiс узяв за руку вишивальницю i повiв ii пiд вiнець. А дочку чаклуна вигнали з королiвства.
ПОВТОРЮЙТЕ ПРАВИЛА!!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар